Не можу не поділитися: А.М. - молодий чоловік, журналіст за професією, публіцист, громадський діяч, колишній чорнобилець, а сьогодні - наш пацієнт: складний діагноз, проведене комбіноване лікування, а зараз - симптоматичне. Надзвичайно цікава людина! Не може розмовляти зовсім (спілкуємось «розмовно-записковим» методом) і я вражена силою почуттів, силою духу. Всі думки, свої почуття, спостереження, своє ставлення до ситуацій і подій викладає на папері. Пише багато… Пропоную деякі невеличкі уривки із його нарисів:
1. «Операція» - «…Друга за рахунком та найважча. Дихати важко. Ковтати ще важче. Виходу жодного, крім операції… Лікар говорить не криючись… (від себе: інформує про подальшу тактику і ризики) …Заходиш в операційну. Лягаєш на стіл. Прив’язали тебе. Підключили крапельницю. Очікуєш, коли розпочне діяти анестезія. Але ж ні. Робити дихання, себто дірку у горлі, аби повітря надходило безпосередньо у трахею (від себе: передопераційна трахеотомія) будуть без загального наркозу. Щось вкололи у шию. Сам того не відаючи, починаєш промовляти: Отче наш, що єси на Небесах, нехай святиться Ім’я Твоє… Лікар схиляється над тобою. Мимоволі закриваєш очі… …Приходиш до тями. Де ти? Роззираєшся. У вікні ялинка. Її віти чи не досягають скла вікна. Бачиш сестричку. Хочеш щось сказати. Гукаєш її. З рота не вихоплюється ані звуку. Лише шипіння внизу шиї…»
2. «Страх» - «…Категорія відносна, спричинена насамперед незнанням того, що очікує нас попереду… …Найбільше боїшся полетіти «кудись». Чому боїмося? Бо не відаємо, куди «залетимо»… …Бо така психологія людини: краще навіть погана стабільність, аніж добра незвідaність.»
3. «Невідомість (невизначеність)» - «Межа між дивною тривогою, незрозумілим страхом та блаженним спокоєм. Ти її уже подолав тим, що зроблено операцію. Ти уже не очікуєш: допоможуть чи не допоможуть «променеві гармати» чи хіміотерапія. Ні! Це все позаду. Наразі, найгірше пройдено. Позаду залишилися страшні болі. Коли видавалося, що горло стискають кліщі, голову – металевий обруч, а у вуха забиваються довжелезні цвяхи. Це – позаду. Наразі блаженство. Ти навчився по-новому їсти, по-новому дихати, навіть позіхати. Ти змирився з тим, що ти німий. Стіна між тобою та навколишнім світом навіть видається цікавою та незбагненною…»
4. «Триптих: «Хто ти є, Україно?» - «…Недаремно сказано: революція гідності. А від неї недалеко і до бодай ще примітивного і кволого, але громадянського суспільства. Того фундаменту, на котрому можна влаштовувати уже щось міцне та стабільне…» «…Не убий! П’ята заповідь Божа, переступивши яку людина бере смертний гріх на себе… Якщо влада вирішила, що ціною здоров’я і життя людей можна втримати владу, вона взяла на себе ще один смертний гріх. Вона оцінила в матеріальному вимірі те, що можливо визначити тільки духовно. Оцінюючи життя інших людей, влада повинна усвідомити, що у такий спосіб вона визначила і свою вартість…»
